<< Предыдушая Следующая >>

19 Правовий статус ООН і її роль в розвитку сучасного міжнародного права.


іСтворення Організації Об'єднаних Націй. Першим кроком до створення ООН стала союзницька декларація, підписана в Лондоні 12 червня 1941 року, у якій союзники зобов'язалися «працювати разом, з іншими вільними народами, як у війні, так і в мирі». -14 серпня 1941 року президентом Сполучених Штатів Америки Франкліном Делано Рузвельтом і прем'єр-міністром Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії (далі: Сполучене Королівство) Уїнстоном Черчіллем був підписаний документ, у якому вони запропонували звід принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки. Документ, підписаний під час зустрічі «десь на морі», відомий як Атлантична хартія. 1 січня 1942 року представниками 26 союзних держав, що воювали проти країн «осі», була підписана Декларація Об'єднаних Націй, у якій вони заявили про підтримку Атлантичної хартії. У цьому документі вперше була офіційно використана назва «Об'єднані Нації», запропонована президентом Рузвельтом. У декларації, підписаній в Москві ЗО жовтня 1943 року в ході спеціальної конференції (Московська конференція), уряди Радянського Союзу, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки і Китаю закликали до якнайшвидшого створення міжнародної організації для підтримки миру і безпеки. Ця мета була знову підтверджена на зустрічі керівників Сполучених Штатів Америки, СРСР і Сполученого Королівства на зустрічі в Тегерані 1 грудня 1943 року (Тегеранська конференція). Перші контури ООН були окреслені на конференції в особняку, відомому за назвою «Думбартон-Окс», у Вашингтоні. На двох серіях засідань, що проходили з 21 вересня до 7 жовтня 1944 року, Сполучені Штати Америки, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілі, структури і функції цієї організації. 11 лютого 1945 року після зустрічей у Ялті (Ялтинська конференція) Рузвельт, Черчілль і Сталін заявили про свою рішучість заснувати «загальну міжнародну організацію для підтримки миру і безпеки». 25 квітня 1945 року делегати від 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй із питань міжнародних організацій (Конференція в Сан-Франциско). Делегати підготували Статут із 19 глав і 111 статей, що був одноголосно прийнятий 25 червня 1945 року. Наступного дня делегати підписали його в будинку Меморіалу ветеранів війни. 24 жовтня 1945 року Статут ООН ратифікований п'ятьма постійними членами Ради Безпеки, більшістю інших держав, що підписали його, і набрав сили. Таким чином, Організація Об'єднаних Націй була створена, а 24 жовтня стало днем ООН. З початку 19.46 року починають створюватися й активно діяти основні органи ООН: 10 січня 1946 року в Центральному залі Вестмінс-терського палацу в Лондоні відкривається перша Генеральна Асамблея, на якій було представлено 51 державу; 17 січня 1946 року у Вестмінстерському палаці вперше збирається Рада Безпеки і приймає свої правила процедури; 24 січня 1946 року Генеральна Асамблея приймає першу резолюцію. її головні теми: мирне використання атомної енергії та ліквідація атомної й інших видів зброї масового знищення; 1 лютого 1946 року Трюгве Чи (Норвегія) стає першим Генеральним Секретарем ООН; 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея приймає Загальну декларацію прав людини; 24 жовтня 1949 року закладений перший камінь теперішнього будинку Центральних установ ООН у Нью-Йорку. Організація Об'єднаних Націй і її органи п'ять разів удостоювалися Нобелевської премії миру: 1954 рік: Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН) за допомогу біженцям у Європі; 1965 рік: Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) за допомогу в порятунку життя дітей у всьому світі; 1969 рік: Міжнародна організація праці (МОП) за досягнуті успіхи у встановленні норм, що захищають права працюючих і забезпечують їх безпеку; 1981 рік: Управління Верховного комісара ООН у справах біженців за допомогу біженцям в Азії; 1988 рік: сили Організації Об'єднаних Націй з підтримки миру за миротворчі операції. Крім того, Нобелевської премії миру в зв'язку з діяльністю ООН були визнані гідними: 1945 рік: Кордел Халл, колишній державний секретар Сполучених Штатів Америки, за керівну роль у створенні ООН; 1949 рік: лорд Джон Бойд Орр, Великобританія, перший генеральний директор Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО); 1950 рік: Ральф Бунче, Сполучені Штати Америки, посередник ООН у Палестині, за керівну роль в укладанні угод про перемир'я, підписаних у 1949 році Ізраїлем, Єгиптом, Йорданією, Ліваном і Сирією; 1957 рік: Лестер Пірсон, колишній державний секретар Канади, голова Генеральної Асамблеї, за роботу на благо справи миру протягом усього життя і за керівну роль у зусиллях ООН із врегулювання кризи навколо Суецького каналу; 1961 рік: Дат Хаммаршельд, Швеція, Генеральний Секретар ООН, за допомогу у врегулюванні кризи в Конго; 1974 рік: Шон Макбрайд, Ірландія, Комісар ООН по Намібії. Завдання, цілі і принципи ООН знайшли своє закріплення в Статуті організації, підписаному 26 червня 1945 р. у Сан-Франциско. Преамбула до Статуту Організації Об'єднаних Націй містить таке: «Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості — врятувати прийдешні покоління від лихоліть війни, що двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і — знову затвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй, і — створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права, і — сприяти соціальному прогресу та поліпшенню умов життя при більшій свободі, і в цих цілях — виявляти толератність і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, і — об'єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, і — забезпечити прийняттям принципів і встановленням методів, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, ніж у спільних інтересах, і — використовувати міжнародний апарат для сприяння економічному і соціальному прогресу всіх народів, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей.
Відповідно до цього наші відповідні уряди через представників, які зібралися в місті Сан-Франциско, що пред'явили свої повноваження, знайдені в належній формі, погодилися прийняти дійсний Статут Організації Об'єднаних Націй і дійсним засновують міжнародну організацію за назвою «Об'єднані Нації». У статті 2 Статуту ООН закріплені демократичні принципи цієї організації: — суверенна рівність членів ООН; — сумлінне виконання ними зобов'язань за Статутом ООН; — розв'язання міжнародних спорів тільки мирними засобами; — відмова від погрози силою або її застосування в будь-яких цілях, несумісних із Статутом ООН; — обов'язок членів ООН надавати їй усемірну допомогу в усіх діях, що здійснюються відповідно до Статуту, і утримуватися від допомоги державам, проти яких ООН приймає примусові заходи; — забезпечення Організацією Об'єднаних Націй такого положення, щоб держави, що не входять в ООН, у разі потреби діяли відповідно до її Статуту; — невтручання ООН у внутрішні справи держав. Членство в ООН. Членами ООН можуть бути миролюбні держави, що приймуть на себе зобов'язання, котрі містяться в Статуті, і які, на думку ООН, можуть і бажають ці зобов'язання виконувати. Початковими членами ООН була 51 держава. Прийом нових членів в ООН провадиться за рекомендацією Ради Безпеки Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів. У тому ж порядку провадиться виключення з ООН держав, що систематично порушують Статут, і призупинення здійснення прав і привілеїв, що випливають із членства в ООН, стосовно держав, проти яких ООН уживає заходів превентивного або примусового характеру. Головні органи ООН. Статут ООН до числа головних органів відносить Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Раду, Раду з опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. Генеральна Асамблея — сесійний орган ООН — складається з представників усіх держав-членів. В даний час членами ООН за станом на 1 травня 2000 року є 188 держав світу (у вересні 1999 року в члени ООН прийняті острівні держави Кирибаті, Науру і Тонга). Генеральна Асамблея має право обговорювати будь-які питання, що входять у компетенцію ООН. Вона уповноважена розглядати загальні принципи міжнародного співробітництва в справі підтримки миру і безпеки, включаючи проблему роззброювання. Проте будь-яке питання, по котрому необхідно почати дії, до і після його обговорення Генеральною Асамблеєю повинно бути передане Раді Безпеки, тому що вона є єдиним органом ООН, уповноваженим приймати рішення щодо таких дій. Чергові сесії Генеральної Асамблеї проводяться 1 раз у рік. В міру необхідності можуть проводитися також спеціальні сесії Генеральної Асамблеї, що скликаються Генеральним секретарем за вимогою Ради Безпеки або більшості членів ООН. На сесіях кожний член ООН може бути представлений делегацією, що складається не більш ніж із п'яти делегатів і п'яти заступників, кожна делегація має один голос. На кожній черговій сесії створюється сім головних комітетів, у роботі яких можуть брати участь представники всіх держав-членів ООН: Комітет з політичних питань і питань безпеки (Перший комітет) — цей комітет займається в основному питаннями роззброювання; Спеціальний політичний комітет — у нього передаються політичні питання, що входять у компетенцію Першого комітету; Комітет з економічних і фінансових питаннь (Другий комітет); Комітет з соціальних, гуманітарних питань і питань культури (Третій комітет); Комітет із питань міжнародної опіки і територій, що не самоуправляються (Четвертий комітет); Комітет з адміністративних і бюджетних питань (П'ятий комітет); Комітет з правових питань (Шостий комітет). Генеральна Асамблея може також утворювати тимчасові або постійні допоміжні органи (наприклад, подібним способом створена Комісія з роззброювання, Конференція ООН з торгівлі і розвитку і Комісія ООН з міжнародного права). Генеральна Асамблея на своїх сесіях приймає постанови, рішення і рекомендації. Постановами іменуються акти, прийняті Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки, що звернені до держав-членів і нагадують їм про їхні права й обов'язки. Постанови можуть прийматися і з питань прийняття або виключення держав з організації. Відповідно до статті 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організує дослідження і робить рекомендації членам ООН із метою сприяння міжнародному співробітництву в політичній галузі і заохочення прогресивному розвитку міжнародного права та його кодификації, а також сприяння міжнародному співробітництву в галузі економічній, соціальній, культури, освіти і т.д. Рішення Генеральної Асамблеї, відповідно до пункту 2 статті 18 Статуту ООН, приймаються з важливих питань (рекомендації відносно миру і безпеки, вибори непостійних членів Ради Безпеки, прийом нових членів Організації, призупинення прав та привілеїв членів ООН) більшістю в 2/3 присутніх і тих, що беруть участь у голосуванні членів Асамблеї. Рада Безпеки. Являє собою найважливіший постійно діючий орган ООН, що складається з 15 членів: 5 із них — Росія, США, Великобританія, Франція і Китай — є постійними, а 10 — непостійними, що обираються Генеральною Асамблеєю на термін 2 роки (5 членів щорічно).
Місця непостійних членів Ради Безпеки розподіляються в такий спосіб: від Азії й Африки — 5 членів; від Східної Європи — 1 (у 1999 році Україна була обрана непостійним членом Ради Безпеки), від Латинської Америки і Карибського моря — 2, від Західної Європи, Канади, Нової Зеландії й Австралії — 2. На Раду Безпеки покладається головна відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. її рішення, прийняті у встановленому порядку, обов'язкові для держав — членів ООН, що зобов'язані підпорядковуватися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх. Рада Безпеки: уповноважена розслідувати будь-які спори або ситуації, що можуть викликати міжнародні спори, для визначення того, чи не може продовження цього спору чи ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки; робити рекомендації щодо процедури або методів врегулювання таких спорів; розробляти плани створення системи регулювання озброєнь; визначати наявність загрози миру або акту агресії і робити рекомендації про заходи, що слід прийняти; робити рекомендації щодо прийому нових членів і виключення з ООН, умов, на яких держави можуть стати учасниками Статуту Міжнародного Суду, і про призначення Генерального секретаря; вибирати разом із Генеральною Асамблеєю членів Міжнародного Суду; здійснювати в «стратегічних районах» функції ООН з опіки; представляти щорічні і спеціальні доповіді Генеральній Асамблеї. Рішення Ради Безпеки з процедурних питань можуть бути прийняті дев'ятьма голосами будь-яких членів Ради. При виборах членів Міжнародного Суду достатньо навіть восьми голосів будь-яких членів Ради Безпеки. Для ухвалення рішення з усіх інших питань потрібно дев'ять голосів, включаючи голоси всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки. Для здійснення Радою Безпеки своїх функцій у підтримці міжнародного миру і безпеки держави-члени зобов'язуються надавати в її розпорядження в разі потреби збройні сили, допомогу і відповідні засоби обслуговування, включаючи право проходу. Роль ООН і, зокрема, Ради Безпеки, у підтримці миру і забезпеченні міжнародної безпеки зводиться до здійснення таких основних заходів; 1. Превентивна дипломатія — це дії, спрямовані на попередження виникнення спорів між сторонами, недопущення переростання існуючих спорів у конфлікти й обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення. 2. Миротворчість — це дії, спрямовані на те, щоб схилити ворогуючі сторони до угоди, головним чином за допомогою таких мирних засобів, що передбачені в главі VI Статуту ООН. 3. Підтримка миру — це забезпечення присутності ООН в даному конкретному районі, що зв'язане з розгортанням військового і/або поліцейського персоналу ООН, а нерідко і цивільного персоналу. 4. Миробудівництво в конфліктний період — це дії, спрямовані на запобігання спалаху насильства між країнами і народами після ліквідації конфлікту або конфліктної ситуації. Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) складається з 54 членів, що обираються Генеральною Асамблеєю: 18 членів ЕКОСОР обираються щорічно терміном на З роки. Таким чином, склад Ради обновляється щорічно на 1/3, причому член Ради, який вибуває, може бути переобраний на новий термін. Обрання відбувається в такому порядку: 6 членів — від держав Східної Європи; 13 — від держав Західної Європи й інших держав; 11 — від держав Азії; 14 — від держав Африки; 10 — від держав Латинської Америки. Кожний член ЭКОСОР має одного представника. Рада має за мету сприяння розвитку міжнародного співробітництва в економічній і соціальній галузях. Вона здійснює дослідження й складає доповіді з міжнародних питань. Чергові сесії проводяться два рази в рік,'рішення приймаються простою більшістю. Органами Ради є три сесійних комітети (економічний, соціальний і координаційний), шість постійних комітетів (з технічної допомоги, з неурядових організацій, з промислового розвитку, з житлового будівництва, з планування, з використання з метою розвитку досягнень науки і техніки), функціональні комісії (з народонаселення, з прав людини, з права жінок, з наркотичних засобів). При ЭКОСОР мають консультативний статус більше 600 неурядових організацій із питань, що входять у компетенцію ЭКОСОР. Рада з опіки була створена для надання допомоги Генеральній Асамблеї в здійсненні міжнародної системи опіки. За Статутом ООН Рада з опіки повинна включати: а) держави, що управляють територіями під опікою; б) постійних членів Ради Безпеки, що не мають територій під опікою, і в) членів Ради з опіки, що обираються Генеральної Асамблеєю на три роки. Основною метою Ради з опіки було досягнення всіма підопічними територіями самоврядування і незалежності або в якості суверенних держав, або шляхом вільного приєднання до сусідніх незалежних держав. У листопаді 1994 року Рада Безпеки прийняла рішення про припинення Угоди про опіку ООН стосовно останньої з початкових 11 підопічних територій — території Тихоокеанські острови (Палау), керованої США. Тому в даний час Рада збирається на свої сесії лише за необхідності. Міжнародний Суд ~ головний судовий орган ООН. Міжнародний Суд діє на основі Статуту ООН і Статуту Міжнародного Суду ООН, що є невід'ємною частиною Статуту. Держави — не члени ООН також можуть брати участь у Статуті Міжнародного Суду на умовах, обумовлених у кожному окремому випадку Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Суд складається з 15 незалежних суддів, обраних із числа осіб високих моральних якостей, що задовольняють вимогам, запропонованим у їхніх країнах для призначення на вищі судові посади, або тих, хто є юристами з визнаним авторитетом в галузі міжнародного права. При цьому в складі Суду не може бути двох громадян тієї самої держави. Члени Суду діють в особистій якості і не є представниками держави свого громадянства. Вони також не можуть виконувати ніяких політичних або адміністративних обов'язків і не вправі присвячувати себе ніякому іншому заняттю фахового характеру. При виконанні судових обов'язків члени Суду користуються дипломатичними привілеями та імунітетами. Держави представляють список кандидатур у члени Суду Генеральному секретареві ООН. Члени Суду обираються на роздільних засіданнях Генеральною Асамблеєю ООН і Радою Безпеки. Термін повноважень суддів — дев'ять років, при цьому кожні три роки переобираються п'ять суддів. Кворум утворює присутність дев'ятьох суддів. Слід враховувати, що стороною в справі, що розбирається Судом, може бути тільки держава. Фізичні та юридичні особи звертатися в Суд не вправі. До ведення Суду належать усі справи, передані йому сторонами, і питання, спеціально передбачені Статутом ООН або чинними конвенціями. За загальним правилом, юрисдикція Суду факультативна, що означає, що Судвправі розглядати конкретні спори за участю тієї або іншої держави тільки з її згоди. Проте держави можуть робити заяви про визнання для себе обов'язкової юрисдикції Суду. Місцеперебування Суду — м. Гаага (Нідерланди). Це, проте, не перешкоджає Суду засідати і виконувати свої функції в інших місцях у всіх випадках, коли Суд знайде це бажаним. Голова і Секретар Суду повинні мешкати в місці перебування Суду. З часу створення Міжнародного Суду в 1946 р. держави представили на його розгляд понад 60 спорів, і більше 20 консультативних висновків були зажадані міжнародними організаціями. Секретаріат — постійно діючий адміністративний орган ООН, що складається з Генерального секретаря і необхідного персоналу. Генеральний секретар призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на термін 5 років і може бути в тому ж порядку призначений на новий термін. На Секретаріат у цілому покладений обов'язок із забезпечення необхідних умов для роботи інших органів ООН: упорядкування протоколів, здійснення усних і письмових перекладів виступів і документів, опублікування резолюцій та інших матеріалів. Генеральний секретар призначає персонал Секретаріату і керує його роботою. При виконанні своїх обов'язків Генеральний секретар і персонал не повинні запитувати або одержувати указівок від яких-небудь урядів. Співробітники Секретаріату призначаються Генеральним секретарем за правилами, що встановлюються Генеральною Асамблеєю. Прийом на службу в Секретаріат і визначення її умов провадиться на договірній основі, з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня працездатності, компетентності і сумлінності. Співробітники секретаріату, чисельність яких перевищує 25 тисяч чоловік, є міжнародними громадянськими службовцями. Першим Генеральним секретарем ООН, як уже відзначалося, був Трюгве Чи (Норвегія), що займав цю посаду з 1946 по 1953 роки. Даг Хаммаршельд (Швеція) був Генеральним секретарем із 1953 року до його загибелі в авіаційній катастрофі в Африці в 1961 році. Протягом 1961-1971 років цю посаду займав У Тан (Бірма, нині іменована Мьянмою). Потім його замінив Курт Вальдхайм (Австрія), що займав цю посаду з 1972 до 1981 року. Хав'єр Перес де Куельяр (Перу) став на посаду 1 січня 1982 р. і виконував її до кінця 1991 року. Бутрос Бутрос Галі (Єгипет) був Генеральним секретарем із січня 1992 до грудня 1996 року. Наприкінці 1996 року Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки ООН призначила Генеральним секретарем ООН Кофі Аннана (Гана) на період із 1 січня 1997 до 31 грудня 2001 року.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "19 Правовий статус ООН і її роль в розвитку сучасного міжнародного права."
  1. 2. Україна як суб’єкт міжнародного економічного співробітницт-ва
    Вирішення Україною, як і будь-якою іншою державою, важливих соціально-економічних, політичних та інших завдань практично неможливе без її участі у міжнародному економічному співробітництві, в діяльності міжнародних організацій без урахування світового досвіду, досвіду становлення і розвитку окремих країн. З огляду на це участь нашої держави у міжнародному співробітництві, зокрема і в міжнародному
  2. 1. Поняття міжнародної економічної організації та її правовий ста-тус
    Характерною рисою сучасного світового співтовариства є глобалізація міжнародних економічних відносин, а також взаємозалежність їх учасників. Унаслідок цього необхідною умовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави є її участь у діяльності світового господарства. Зважаючи на це, Основні напрями зовнішньої політики України, затверджені Постановою Верховної Ради України 2 липня 1993 р.
  3. 2. Міжнародні економічні організації в системі ООН
    Аналіз Статуту ООН дає можливість зробити висновок про те, що однією із важливих цілей даної універсальної міжнародної організації є співробітництво в розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру (ст. 1 Статуту). Ця мета досягається через діяльність міжнародних організацій системи ООН. Генеральна Асамблея є одним із вищих, головних органів ООН.
  4. 2. Сутність Державної програми заохочення іноземних інвестицій в Україні
    Як зазначалося, Верховна Рада України 17 грудня 1993 р. прийняла Закон «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні». Ця Програма складається із семи розділів. У розділі першому «Мета і завдання Програми» зазначено, що її метою є заохочення вкладення іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки України за рахунок надання податкових пільг та страхових гарантій щодо
  5. 1.2. Джерела міжнародного комерційного права
    Норми міжнародного комерційного права формуються, по-перше, з норм внутрішнього законодавства, по-друге, зі звичаїв (або узвичаєнь) та традицій. Останнім часом щодалі більшого значення набувають договори та документи міжнародного співтовариства як джерела МКП. За існуючою класифікацією джерела МКП розподіляються на дві групи: формальні джерела та інституціональні. Кожна з них складається, у свою
  6. 3.2. Юридичні особи в міжнародному комерційному праві
    У міжнародному комерційному праві юридичні особи є головними суб’єктами права. Як правило, юридичні особи (Juristische Person, Personne civille, personne morale, corporation, legal person) — це різноманітні підприємницькі об’єднання, які відіграють вирішальну роль в економіці будь-якої країни. Але в законодавствах різних правових систем розрізняються юридичні особи публічного права та юридичні
  7. § 2. Основні етапи розвитку романо-германськоі правової сім'ї
    У своєму розвитку романо-германська правова сім'я пройшла досить тривалий шлях, що його звичайно по-діляїоі ь на три основні етапи. Перший етап — це період звичаєвого права (V—XI ст). На ньому створюю і ься передумови для формування єдиної системи континсніальною права Після падіння Римської імперії германські народи привнесли в галузь права свої національні звичаї, своє національне германське
  8. 2.1. Правова система Китаю
    Правова система Китаю — одна з найстаріших у світі. Держава і право виникли в Китаї у II тисячолітті до н. є. і протягом значного періоду розвивалися під сильним впливом філософських вчень даосизму, конфуціанства й легізму. Оскільки повага до спадщини предків, їх традицій 236 розглядається як одна з вищих соціальних цінностей, без. врахування впливу цих філософських вчень неможливо зрозуміти
  9. 2.2. Правова система Японії
    Правова система Японії формувалася протягом багатьох століть. її зародження сягає 250 року до н. є., коли на 1 Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник. - С. 321, 322. 243 японських островах діяло неписане право, яке ще не відокремлювалося від традиційних релігійних поглядів синтоїзму. Ця релігія обожнювала окремі предмети природи — сонце, місяць, гори, ріки тощо. У І столітті
  10. 2. Право
    Про право, як складову правової системи, можна говорити у широкому розумінні («моральне право» «божественне право»), або у вузькому, суто юридичному сенсі. Багато хто вважає, що при характеристиці права не можна обмежитися лише загальним його визначенням, оскільки в ньому не можуть бути відображені важливі для глибокого розуміння права і практики його застосування специфічні моменти, властиві
Правовой портал "Senat-M" © 2014
info@senatm.com
Рейтинг@Mail.ru