<< Предыдушая Следующая >>

1. Римське право і римська антична цивілізація


Приступаючи до характеристики римського права, як правової системи, що є «материнською» щодо інших правових систем Європи, слід звернути увагу на циві-лізаційне, юридичне та історичне значення римського
права.
Цивілізаційне значення римського права полягає в тому, що воно є одним з наріжних каменів так званого «Європейського дому», будучи важливою складовою загальноєвропейської цивілізації.
Історичне значення римського права для України зумовлене тим, що протягом тривалого часу воно у класичному та греко-римському (візантійському) варіантах впливало на формування та розвиток українського права і продовжує впливати на формування концепції приватного права України сьогодні.
Юридичне значення римського права полягає в тому, що понятійний та категоріальний апарат, термінологія сучасного права ґрунтуються на ідеях, засадах та визна-
76


ченнях, розроблених римською класичною юриспруденцією. Наприклад, такі поняття як договір, зобов'язання, провина, інтерес, збитки, компенсація тощо були досконало опрацьовані ще у Стародавньому Римі.
Отже, вивчення римського права є необхідним елементом гуманітарної освіти взагалі і тим більш важливою складовою професійної підготовки висококласного правознавця.
Загальновизнаною датою заснування Рима є 753 р. до н. є. Але після цього впродовж двох з половиною сторіч він перебуває під владою етрусків, які спричинили величезний вплив на римську культуру. З врахуванням цієї обставини перші три століття Рим нерідко оцінюють як «етруську прелюдію», а відлік власне римської цивілізації ведуть з встановлення Республіки у 509 році до н. є.
Слід згадати, що після встановлення Республіки, Рим впродовж декількох сторіч залишається лише одним з багатьох міст-держав Італії і Середземномор'я, — його покликання як світової держави в цей час ще не було очевидним.
Однак, на початку III ст. він оволодіває всім півостровом, захопивши у 272 р. до н. є. останнє з грецьких міст-колоній Великої Греції — Тарент.
Політичні горизонти Риму невпинно розширюються, він стає все більш агресивним і це з неминучістю призводить до конфлікту з наймогутнішою державою Середземномор'я того часу — Карфагеном. Пунічні війни, що продовжувалися майже сторіччя, йдуть з перемінним успіхом, але врешті-решт завершуються розгромом Карфагена і створенням римської провінції Африка, що стає однією з житниць Риму.
Після цього, в результаті вдалих походів на Схід Середземномор'я, Рим підкорює елліністичні держави — спадкоємців імперії Олександра Македонського, Малу Азію тощо, внаслідок чого утворюються нові провінції: Нарбонська Галлія, Єгипет та ін.
На межі тисячоліть формується молода Римська імперія, яка вже є тепер не лише європейською державою, але і африканською і азійською. Середземне море стає внутрішнім: на його берегах розкинулися володіння Риму.
Діючи за принципом «поділяй і володарюй», сенат встановлює різний статус для різних територій Риму:
77


особливий статус мають міста, що здалися на милість переможців, колони римських громадян в провінціях, міста-союзники, міста-муніципії, що зберегли первісну систему управління і т. п.
Соціально-економічна структура раннього Риму була доволі простою. Всупереч думці, розповсюдженій римськими істориками, соціальні протиріччя між патриціями і плебеями не починаються «від заснування міста», а виникають лише наприкінці VI ст. до н. є. Після спалаху протистояння між ними в 494 р. до н. є., патриції змушені, хоча зі значними обмеженнями, дозволити плебеям брати участь у політичному житті міста.
Після цього республіканські інститути Риму формуються на принципах розподілу влади і контролю органів управління одне за одним: куріатні коміції обирають магістратів, приймають закони і плебісцити; виконавчу владу здійснюють магістрати, котрі обираються на рік і не підлягають переобранню на повторний термін; один з видів магістратів — претори — наділяється кримінальною, адміністративною та цивільною юрисдикцією і, таким чином, разом з суддями-непрофесіоналами складають судову владу; Сенат, що складається з колишніх магістратів, затверджує закони і результати виборів, контролює діяльність магістратів і дає їм настанови, вирішує питання зовнішньої політики, веде нагляд за фінансами і дотриманням священних ритуалів — фактично здійснює керівництво державою.
Важлива роль відводилася народним трибунам, що обиралися тільки з числа плебеїв: вони мали право вето на рішення магістратів і користувались імунітетом.
В ранньому Римі переважало натуральне господарство. Основною соціальною і економічною ланкою суспільства була Гатіііа, тобто сукупність людей — як вільних так і рабів — що знаходились під владою одного раіегГатіііав (батька сімейства).
Спочатку земля належала римській громаді в цілому. Окремі громадяни могли отримати її лише в колективне (пасовища, луки, ліси) або індивідуальне користування і посідання.
Дрібні землеволодільці складали основну масу виробників матеріальних благ. Рабів в період Ранньої Республіки було небагато, а ставлення до них — доволі ліберальне, оскільки перші війни йшли між ближніми сусі-
78

дами, до того ж з перемінним успіхом, що не виключало можливості і римлянину побувати у полоні. З цих причин значення рабської праці в суспільному виробництві було невеликим.
Однак в міру зростання Риму, перетворення його з містадержави у світову державу відбуваються істотні зміни в економіці, суспільстві, політичних інститутах, самому характері давньоримського побуту, ментальності його громадян.
Поступово дрібне селянське господарство зникає, по-ступаючись місцем латифундіям. З'являється товарне виробництво і його переваги стають очевидними.
В свою чергу, зміна системи господарювання веде до соціальних змін. Нобілітет захоплює а?ег риЬіісиз (колишні громадські землі). Утворюється також клас торговців і фінансистів, роль якого все більше зростає відповідно зростанню ролі рухомості в житті суспільства.
Раби, кількість яких тепер складає десятки і сотні тисяч, являють собою не тільки масу дармових працівників, але й серйозну соціальну силу, що становить загрозу для основ держави.
Республіканські інститути, що так добре функціонували в часи Ранньої Республіки, виявляються вже непридатними для забезпечення нормального функціонування різноманітних сфер держави.
Криза призводить до громадянських війн, спроб реформ (брати Гракхи, Марій), встановлення диктатур (Сула, Гай Юлій Цезар).
В підсумку поступово формується Принципат, який характеризують як «римський варіант монархії елліністичного типу», але й може бути охарактеризованим як прототип напівпрезидентської республіки.
Першим принцепсом стає внучатий племінник Гая Юлія Цезаря — Октавіан, якому Сенат в 40 р. до н. є. присвоює титул Імператора, в 30 р. — вручає владу трибуна, в 27 — ім'я Август. З 19 р. до н. є. — Октавіан Август — куратор, з 12 р. до н. є. — Великий понтифік. Таким чином, в руках принцепса зосереджується вища військова, цивільна і релігійна влада.
З Принципатом починається нова доба — Пізній Рим (Імперія). У порівнянні з неспокійними останніми роками Республіки вона здається «Золотим Віком».
Хоча перше століття нашої ери ще минає в завойовницьких війнах, однак їхній розмах поступово скоро-
79

чується — Імперія досягла максимально розумних меж. Останнім імператором, за якого тривали завоювання, був Траян. Після його смерті у 117 р. Адріан обмежується забезпеченням цілісності і безпеки Імперії. Для охорони кордонів зводиться система укріплень, характер яких свідчить про оборонну військову доктрину Риму. Кількість легіонів скорочується. Армія все частіше формується з жителів провінцій, — особливо це стосується прикордонних районів.
Всередині Імперії, в цілому, також встановлюється мир. Цьому сприяє те, що влада принцепса не передається у спадок. Замість цього, при Антонінах було встановлено, що наступником принцепса є особа, всиновлена ним зі згоди сенату.
Цікаво відзначити існування суперечливих тенденцій розвитку римського суспільства і держави.
З одного боку — триває згортання демократичних республіканських інститутів. Наприклад, магістрати втрачають своє значення — їх замінюють префекти, чиновники, що призначаються імператором. Відбувається зростання бюрократичного апарату, на чолі окремих ланок якого все частіше стають вільновідпущені грецького походження. Канцелярія імператора стає централізованим адміністративним органом, а її структурні підрозділи нагадують своїми функціями і характером сучасні міністерства і відомства.
З іншого боку, відбуваються позитивні зміни в соціальному житті суспільства. Зокрема, вживаються заходи до зменшення попиту на рабів на ринку. Зростає кількість відпущених на волю, підвищується роль останніх у політичному і економічному житті країни.
В 212 р. едиктом імператора Каракали всім вільним жителям держави даровано римське громадянство. Це ще більше полегшує торговий обіг.
В результаті провінції розвиваються досить гармонійно, спілкуючись і обмінюючись товарами одна з одною, і всі разом (або принаймні, в більшості) наслідуючи Рим в організації міської інфраструктури, системи управління, сільськогосподарського виробництва тощо. Площа імперії в добу її розквіту досягала 3,5 млн. кв. км, довжина кордонів — 10 тис. км., а населення — 70 млн. Складається не лише регіональна або місцева, але також єдина загальнодержавна економіка.
80

В пору свого розквіту Імперія являє собою подібність федерації, в якій міста-держави і інші державні утворення об'єднані під егідою Риму, але, в цілому, є достатньо незалежними суб'єктами. Кожен з них був цілком самостійним і міг користуватися благами «Рах Котапа» (Римського Світу). На цій основі переможці-римляни зуміли об'єднати переможені народи, перетворивши їх з підкорених підданих в своїх громадян.
Проте *3олотий Вік» тривав недовго. Наприкінці II ст. починається період внутрішніх і зовнішніх потрясінь Риму, причиною яких були:
— велике переселення народів Євразії, що вилилось
для Риму в нашестя германців;
— економічні і соціальні труднощі;
— виникнення християнства, що руйнувало систе
му традиційних римських цінностей;
— зростання невідповідності між організацією
внутрішніх структур Римської імперії і постійною
необхідністю захищати її кордони;
— зростання ролі армії (до того ж вже не «чисто
римської» за своїм складом) в політичному житті, що
призвело до появи низки «солдатських імператорів»
тощо.
Спробу вирішити ці проблеми зробив Діоклетіан, що став імператором у 284 р.
Варто звернути увагу на широкий характер проведених ним реформ, особливо у галузі адміністративній. Реформи стосувались державного устрою, адміністративної сфери, податкової, грошової системи та ін. Імперію було поділено на чотири частини, на чолі яких були поставлені два августи і два цезаря. Рим перестав бути столицею (власне кажучи столиць стало чотири — Трір, Мілан, Сирмій, Никомодія). І навіть, коли наступник Діоклетіана — Костянтин — знову відновив єдність держави, Риму не було повернуто його статус столиці. Нею стало грецьке місто Візантій, котре отримало найменування Константинополь і неофіційний титул «Новий Рим».
В процесі аналізу численних реформ Діоклетіана і Костянтина, варто звернути увагу на дві, можливо, найбільш цікаві обставини.
Перша із них полягає в тому, що з ними почалась остання фаза існування Римської держави. Іронія долі полягала в тому, що Рим, колись вигнав Тарквінія і об-
81

рав Республіку, в пошуках порятунку прийшов до до-мінату — монархії, але вже не етруського, а східного типу. Як показав подальший розвиток подій, це був не вихід, а тільки відстрочка кінця.
Друга обставина почасти пов'язана з першою. Домі-нат попри зовнішню його ефектність, від початку виявився недостатньо життєздатним. Реформи часто-густо давали негативний результат. Наприклад, збільшення числа провінцій від сорока до ста, щоб наблизити правителів міст до їхніх володінь, потягло значне збільшення бюрократичного апарату; створення діоцезів і префектур з метою посилити централізоване управління, призвело до сепаратизму.
Бажаючи підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, держава прикріплює до землі того, хто на ній працює, заохочуючи колонат, але колони, наближені за реальним станом до рабів, працюють настільки ж неефективно, як і останні.
З метою підвищення рівня життя, держава вводить жорстке регулювання цін на продукти, але це веде лише до сплеску спекуляції.
І хоча Східна Римська імперія (Візантія) проіснувала ще близько тисячоліття, але це була вже інша цивілізація, де римське право зазнало істотних трансформацій.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "1. Римське право і римська антична цивілізація"
  1. РАБОВЛАСНИЦЬКА ДЕРЖАВА І ПРАВО. ДРЕВНІЙ РИМ
    Феномен Римської імперії не може не вражати. Західна Римська імперія проіснувала від 753 р. до н. є. (рік заснування Риму) по 476 р. н. є. Східна Римська імперія - Візантія, чий розвиток здійснювався на базі римського права та римських традицій державного будівництва, проіснувала ще тисячу літ - до 1453 р. Під владою Риму опинилися обширні території -від Альбіону до Іудеї, від Вірменії - до
  2. Підрозділ 1 РИМСЬКЕ ПРАВО ЯК «МАТЕРИНСЬКА ПРАВОВА СИСТЕМА»
    Підрозділ 1 РИМСЬКЕ ПРАВО ЯК «МАТЕРИНСЬКА ПРАВОВА
  3. 5. Етапи розвитку Римського права
    Оскільки формування та розвиток римського права відбувалися протягом майже тисячоліття, для систематизації матеріалу необхідним є виокремлення визначальних етапів розвитку Римської держави та права. Торкаючись періодизації розвитку Риму, як держави, найпростішим буде притримуватися поширеного поділу історії Риму на три періоди: 1). Архаїчний (царський) — 753-509 рр. до н. є. 2). Республіканський
  4. 7. Класичне римське право
    Звичайно аналіз загальних положень класичного римського права починають з аналізу популярної сентенції Ульпіана, котрий зазначав, що вивчення права поділяється на дві частини: публічне та приватне право. Публічне право — це те, що стосується становища римської держави, приватне — те, що стосується користі окремих осіб; існує корисне у суспільному відношенні і корисне у приватному відношенні (Д.
  5. Пояснення до термінів
    Абсолютизмом (від лат. absolute – необмежений, безумовний) називається абсолютна необмежена монархія, самодержавна влада. Це форма правління, за котрої верховна влада повністю належить одній особі – монархові. Конкордат – договір між Папою Римським, як головою Римсько-католицької церкви, та яким-небудь головою держави. Курфюрсти – князі найбільших німецьких князівств. Ордонанс – королівський
  6. Висновки
    Суспільний лад Давнього Риму характеризувався рабовласницькими відносинами. Рабовласницькі відносини мали неефективний характер, тому вже у V ст. н.е. формуються нові ранньофеодальні відносини, пов’язані з пекулієм і колонатом. Державний лад давньоримської держави пройшов досить складний шлях розвитку – від царського правління до республіки, диктатури та імперії, котра мала форми принципату та
  7. Питання та завдання до теми
    Якими були основні риси царського періоду? Чим відзначався період республіки щодо організації державної влади? Як відбувався перехід від республіки до імперії? Що собою являли Закони ХІІ таблиць? Які реформи провів Сервій Туллій? Назвіть основні періоди державного розвитку у Давньому Римі. Визначте провідні джерела давньоримського права. Проаналізуйте специфічні риси принципату та домінату.
  8. Додаткова література до теми
    Берман Г. Дж., Рейт Ч. Дж. Римское право и общее право Европы // Государство и право. – 1994. – № 12. История Европы. – М., 1998. – Т. 1. История государства и права зарубежных стран: Учеб. / К.И. Батыр, И.А. Исаев, Г.С. Кнопов и др.; под ред. К.И. Батыра. – М., 2007. История Древнего Рима: Учебник / Под ред. В.И. Кузищина. – М, 1981. Макарчук В.С. Основи римського приватного права: Навч. посіб.
  9. 2. Романо-германська правова система.
    Романо-германська, або континентальна правова система об'єднує різновидності права, які базуються на римському праві античного періоду, тобто від V ст. до н.е. до 476 р. н.е. Римська правова думка поступово прийшла до створення правової системи надзвичайно високого технічного рівня. У той же час, романо-германська система не є простою копією римської правової системи. Починаючи від XII століття,
  10. ФЕОДАЛЬНІ ДЕРЖАВИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ. ДЕРЖАВА ФРАНКІВ
    Сучасна західноєвропейська цивілізація не лише визначала розвиток людського супільства протягом останньої тисячі років, але й дала поштовх становленню державно-правових систем США, Австралії, Канади, країн Південної Америки тощо. Народи, що їх просвічені греки і римляни презирливо називали «варварами» (оскільки їхня бідна мова нагадувала цивілізованим рабовласникам якесь суцільне «бар-бар»),
  11. § 1. Поняття та види джерел права в англо-американській сім'ї
    Поняття «джерело права» в англо-американській сім'ї значною мірою збігається з аналогічним поняттям, що використовується в інших правових сім'ях, передусім у романо-германській. Зокрема, цим терміном у англо-американській сім'ї можуть позначатися: літературне джерело — конкретний офіційний документ, акт, звернувшись до якого можна знайти ту чи іншу норму права (наприклад, статут Парламенту,
  12. Рекомендована література
    История Древнего Рима.- М: Высшая школа, 1981. Історія стародавнього світу.- К.: Вища школа, 1976. Косарев А. И. Римское право.-М.: Юридическая литература, 1986. Тишик Б. Й., Орач Є. М. Основи римського приватного права.- Львів: Світ, 1994. Машкин Н. А. История Древнего Рима- М.: Госполитиздат, 1956. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран- М.: Юридическая литература, 1984.-С.
Правовой портал "Senat-M" © 2014
info@senatm.com
Рейтинг@Mail.ru