<< Предыдушая Следующая >>

5.3. Застосування канонічного права в сучасному світі


Канонічне право в сучасному світі застосовується набагато вужче, ніж у середні віки, залишаючись панівною системою тільки для однієї країни — Ватикану. Ватикан як держава був утворений у 1929 році. Хоча його площа становить лише 44 гектари, вона має всі ознаки державності: дипломатичні відносини з понад 100 країнами світу, голову — Папу Римського, уряд — Римську курію та ін.1 Ватикан — це приклад теократичної монархії, влада в якій належить церковній ієрархії на чолі з Папою Римським.
Більшість країн, у яких діяли великі християнські громади і застосовувалося канонічне право, насамперед країни Європи, проголосили принцип відділення церкви від держави. Відповідно до нього церква має право регулювати тільки внутрішньоцерковні відносини, а її норми розглядаються виключно як корпоративні і не можуть суперечити законодавству. Так, згідно зі сх 1 Конституції Франції проголошено світський характер держави і рівність усіх громадян перед законом незалежно від віросповідання2. Цей конституційний принцип забезпечується Законом від 1905 року «Про відділення церкви від держа-
1 Релігієзнавчий словник. — С. 53.
2 Конституция Французской республики // Конституции государств Европейского союза. —М.: Инфра-М — Норма, 1997. — С. 665—682.
232
ви», а в деяких випадках і Кримінальним кодексом, що передбачає відповідальність священнослужителів, наприклад, за здійснення обряду одруження до укладення цивільного шлюбу.
Деякі держави у взаєминах із церквою дотримуються іншого принципу і проголошують християнство панівною релігією. Так, Конституція Греції закріпила, що панівною в Греції є релігія східно-православної Церкви Христової. Православна церква Греції, що визнає своїм главою Господа нашого Ісуса Христа, нерозривно зв'язана у своїх догматах з Великою Константинопольською церквою і з усякою іншою єдиновірною церквою Христовою, неухильно дотримується, так само як і вони, святих апостольських і соборних канонів і священних традицій1. У Греції існують і церковні суди, але до їх компетенції належить лише вирішення питань про відповідальність священнослужителів.
Але навіть у таких країнах канонічне право не є діючою правовою системою, а є скоріше ідеологією, якої дотримується держава у своїй діяльності.
Проте канонічне право вплинуло на становлення основних правових систем сучасності, передусім романо-германського й англо-американського права. Багато сучасних правових інститутів у цих державах втілюють ідеї і принципи канонічного права. Так, Цивільний кодекс Греції, що набрав чинності в 1946 році, в положеннях, які стосуються сімейного права, закріпив багато канонів грецької православної церкви (укладення шлюбу лише в церковній формі, заборона шлюбу з нехристиянами, обмеження в розлученні, юридичне оформлення інституту заручення та ін.)2.
Нині лише деякі держави визнають чинність канонічного права на своїй території. Згідно зі ст. 111 Консти-
1 Конституция Греции // Конституции государств Европейского союза. - М.: Инфра-М - Норма, 1997. - С. 245-294.
2 Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник. - С. 178.
233
туції Кіпру будь-яке питання щодо заручин, шлюбу, розлучення, судового поділу або реституції подружніх прав чи сімейних відносин повинно регулюватися правом греко-православної церкви або відповідно церкви іншої релігійної трупи, яке застосовувалося на 1960 рік, і має бути підсудним судам такої церкви. Більше того, Конституція забороняє законодавчій владі вторгатися в зазначену сферу1.
В Ізраїлі серед кількох офіційно визнаних релігійних правових систем — іудейського, мусульманського права діє також і канонічне право. У країні існує система релігійних судів, що застосовують відповідне право щодо осіб, які належать до тих чи інших релігійних спільнот. Християнські релігійні суди мають виключну юрисдикцію на всі справи «персонального статусу» християн — громадян Ізраїлю, що стосуються вступу в шлюб, розлучень та аліментів.
1 Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник.-С. 313.
234
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =

5.3. Застосування канонічного права в сучасному світі

  1. § 5. Вплив канонічного права на формування романо-германського права
    Канонічне право є сукупністю законів і правил (канонів), установлених або визнаних Церквою. Норми канонічного права містяться в рішеннях церковних соборів, а також у постановах й інших актах (декреталіях) Папи Римського, застосовуються церковними установами і діють незалежно від законів тієї чи іншої європейської країни. Нове канонічне право (jus canonicum novum) з'являється у XII—XIII століттях
  2. 5.2. Джерела канонічного права
    Оскільки канонічне право — це релігійно-правова система, його першоджерелом визнається божественна воля, що знаходить своє втілення в книгах Святого письма — Біблії. Християнська церква визнає священними лише книги Нового Заповіту1. Норми цього божественного за походженням права є першоосновою й вищим началом позитивного церковного права. Презюмуєтся, що норми церковного (людського) права не
  3. 5.1. Загальна характеристика канонічного права
    Сучасна література з порівняльного правознавства практично не приділяє уваги цій релігійно-правовій системі. Як і у випадку з іудейським правом, це пояснюється дуже незначним її поширенням у сучасному світі. Однак канонічне право являє собою досить цікавий об'єкт для вивчення, оскільки має унікальні риси і власний вплив на розвиток права в Європі. Канонічне право — це релігійно-правова система,
  4. ЗАСТОСУВАННЯ ІНОЗЕМНОГО ПРАВА
    Застосування певної правової норми неможливо без її тлумачення, тобто встановлення її змісту та ідентифікації с тими фактичними обставинами, в яких вона повинна бути застосована. Особливості тлумачення колізійних норм пояснюються вирішенням колізійної проблеми, тобто визначенням застосовного права (вибір компетентного правопорядку). У цьому і полягає мета „первинної” кваліфікації колізійної
  5. Акти застосування норм права
    У процесі правозастосовчої діяльності компетентні органи держави приймають акти застосування норм права. Акт застосування норм права — це офіційний документ компетентного органу держави, який приймається в результаті розгляду конкретної справи. Правозастосовчому акту властиві певні особливості: 1. Акти застосування права приймаються компетентними органами держави у межах їх повноважень. 2. Акти
  6. § 4. Встановлення змісту та застосування іноземного права
    Безпосереднє застосування іноземного права – це правозастосовчий процес, який здійснюється судом та іншими правозастосовчими органами (нотаріусами, органами державної виконавчої влади тощо) на підставі та в межах національного права у відповідності із загальновизнаними принципами міжнародного права такими як суверенна рівність держав, самовизначення, невтручання у внутрішні справи. Колізійна
  7. § 2. ЗАСТОСУВАННЯ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ ПРАВА
    Як уже зазначалося, норми права спрямовані на регулювання суспільних відносин відповідно до завдань та функцій держави на певному етапі її розвитку. Ця мета може бути досягнута лише в тому випадку, якщо норми права будуть реалізуватися на практиці та здійснювати реальний вплив на відповідні суспільні відносини. Деякі правові норми для своєї реалізації вимагають правозастосувальної діяльності
  8. Сутнісні особливості та призначення сучасного права
    Сучасне право, набуваючи ряд нових рис, що відображають особливості будівництва демократичної, правової держави, безумовно, зберігає найбільш стійкі ознаки, властиві йому як особливому регулятору суспільних відносин (нормативність, формальна визначеність, обов'язковість). Зберігає воно і властиву всім попереднім історичним типам права призначеність регулювати і охороняти суспільні відносини в
  9. 8. Правовий зміст основних принципів сучасного міжнародного права.
    Основні принципи міжнародного публічного права - це керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені початки міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільше загальне вираження і практику поведінки, яка встановилася, і взаємодії суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені в рамках міжнародних відносин. Принципи
  10. Суб'єкти сучасного міжнародного публічного права
    11.09.07 З погляду національного права суб'єктом права іменується особа (фізична або юридична), що володіє здатністю мати певні юридичні права й обов'язки. Наявність таких прав і обов'язків, їхній конкретний обсяг у сукупності складає або визначає правовий статус суб'єкта права. Розмір обсягу й зміст прав і обов'язків суб'єкта права (його правовий статус) залежить від характеру
  11. 80 Провідна організація сучасного міжнародного права - ООН.
    Історія: Ялтинська конференція.як орг-ція для підтримки м/н миру та безпеки. Установчі документи: Статут ООН(19 розділів)і Статут М/н Суду Членство: первісні члени=50 держав + 51 Польща. Сьогодні=185. Органи: поділ на головні і допоміжні органи. Головні: Генеральна Асамблея (делегація з 5 представників; рішення на сесії через засідання і комітети; Робота тільки в межах Статуту ООН) Рада Безпеки
  12. 11. Норми “м’якого” права .Їхнє значення для розвитку сучасного МП.
    М’яке право - це норма яка взаємодії з правовими нормами виконує те, що останні не можуть зробити. М’яке право застосовується для позначення і закріплення не правових міжнародних норм. Вони відіграють роль передвісника твердого права. Тому слід зазначити значну роль міжнародних норм м’якого права особливо в діяльності міжнародних органів і організацій котрі з їхньою допомогою здійснюють правове
  13. 19 Правовий статус ООН і її роль в розвитку сучасного міжнародного права.
    іСтворення Організації Об'єднаних Націй. Першим кроком до створення ООН стала союзницька декларація, підписана в Лондоні 12 червня 1941 року, у якій союзники зобов'язалися «працювати разом, з іншими вільними народами, як у війні, так і в мирі». -14 серпня 1941 року президентом Сполучених Штатів Америки Франкліном Делано Рузвельтом і прем'єр-міністром Сполученого Королівства Великобританії та
  14. § 5. Канонічне право
    § 5. Канонічне
  15. 1. Поляризація суспільно-політичних систем у післявоєнному світі.
    Боротьба з нацистсько-фашистською агресією у роки другої світової війни продемонструвала, з одного боку, унікальний приклад результативної співпраці країн з протилежними суспільно-політичними системами, з іншого, дала новий шанс для об'єднання їхніх зусиль у повоєнному світовлашту-ванні. Проте сподівання народів на співпрацю країн антигітлерівської коаліції у розв'язанні не менш нагальних, аніж
Правовой портал "Senat-M" © 2014
info@senatm.com




Рейтинг@Mail.ru